ПОИСК
Суспільство та люди

За тиждень після Великодня наступають поминальні дні: коли заведено відвідувати кладовища

15:10 7 травня 2021
Поминальні дні на кладовищі

В українських традиціях важливе місце займало шанування померлих родичів. Зазвичай за тиждень після Великодня починалися «гробки», або поминальні дні. Як з давніх-давен у різних регіонах готувалися до цього, чекаючи в гості душі рідних і близьких, як пригощали, поминали та проводжали їх, розповіла «ФАКТАМ» Олена Громова, етнограф, завідувачка наукового відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України (Пирогів).

Коли можна прибирати на кладовищі та ходити на могилки

— Олено Петрівно, скільки разів, як вважалось, душі померлих «приходять» у наш світ?

— У багатьох слов’янських народів є традиція поминати та вшановувати своєю увагою померлих. В українського народу поминальні дні теж важливий період, до якого готувалися, перед цим сповідалися, бо в уявленні предків «Хто померлих не шанує, тому Господь віку не дарує». За могилками наглядали протягом року, але особливу увагу померлим приділяли декілька разів на рік: у суботу перед зеленими святами (Трійцею, яку правлять за 50 днів після Великодня) навіть згадували й про самогубців. Обов’язково виділявся день перед Яблучним Спасом у серпні, на Святвечір (Різдво), коли залишали їжу та ложки на поминання. Також і на великодні свята вважалось, що, починаючи з Чистого четверга, душі померлих приходять і спостерігають за нами. Саме тому в цей час не можна важко працювати, робити різких рухів, щоб не зачепити померлих. Вони з нами розговляються на Великдень і цілий тиждень ще перебувають у нашому світі, приходять в те помешкання, звідки відійшли. А вже з неділі після великоднього тижня наступають проводи померлих. У цьому році такі «гробки» починаються з 9 травня.

— Як ще називають поминальні дні?

— Фоминою (Томиною) неділею — від імені апостола, який не вірив у воскресіння Ісуса, а коли побачив, тоді увірував в Господа Бога, на що Ісус відреагував приблизно так: «Треба вірити, навіть коли не бачиш», на чому і стоїть християнство. На Поліссі поминальний тиждень після Великодня називають Радуницею — миряни відчувають радість від того, що померлі приходять на землю провідати родину, а потім знову повертаються на небеса. Взагалі ці традиції ідуть ще з язичництва, коли приносили на поховання їжу, справляли ритуали. А офіційні записи про тиждень поминання предків (назва Радуниця, або Радувниця) зустрічаються уже в XIV-XV столітті в літописах «Троїцькому», «Городському», «Київському».

Кладовище — це притулок померлих, куди ми приходимо на поминальному тижні. На одному з цвинтарів на Бойківщині (Закарпаття) є напис-нагадування: «Ми живемо там, де ви будете жити, а ви живете там, де ми жили»… Вважалось, що душі предків активізуються у Чистий четвер і до третіх півнів першої неділі після Пасхи перебувають біля живих. Люди вірили, що від того, як ми з ними поводимось, залежали майбутній врожай, успіхи, прибутки в хазяйстві та добробут. Коли поминали, то приказували: «Щоб і на той рік діждати доброго врожаю, щоб гарно поминати наших родичів».

— А коли можна прибирати на кладовищі та ходити на могилки? Чим, наприклад, їх засаджували?

— Дозволялось робити це до Великодня, а також на великодньому тижні. Не бажано було навідуватись на цвинтар в перші дні після Великодня, але в деяких регіонах (захід), навпаки, це робилось. Прибирання було обов’язковим, також традиційно на могилах висаджували рослини. На Буковині, наприклад, казали: «Якщо не посадиш на гробі родини барвінок, то будеш сам в’янути». Важливо було на жіночих могилках посіяти материнку (на Херсонщині садили любисток, барвінок і чебрець), на чоловічих — чорнобривці та ласкавець, у молодих дівчат — барвінок, ласкавець, любисток і мальви, у хлопців — калину, вишню, на дитячих горбках викладали сердечко чи хрестик з сушених ягід вишень або калини. На Київщині та Черкащині на кладовище несли білий-білий пісок, щоб висипати його хрестом на могилах. Побутував звичай вбирати могильні хрести поминальними рушниками, витканими на сірому полотні з темними смугами. Їх ще вишивали темно-синіми чи чорними нитками. Також робили тернові вінки, поширено було виплітати по каркасу хрести з барвінку (щоб смерть не взяла когось з хати).

Свічку, яку запалювали, перев’язували стрічками та прикрашали барвінком, витинанкою у вигляді ангела або дзвоника. Робили витинанки-душечки (круглі окреси). Могли плести вінки з ліщини та перев’язувати їх чорними (символ суму) і жовтими (розлука) стрічками з додаванням сухоцвіту (звіробій, безсмертник, материнка).

Такі старовинні кам’яні (XVII-XVIII ст.) козацькі хрести ставили на могилах загиблих

Звертали увагу на прибирання могил не тільки своїх родичів, а й на покинутих, занедбаних ділянках. Сусіди гуртувались і наводили лад на таких могилах, бо вважалося, що душі в час провідування могли плакати на захаращених могилах. Багато було закинутих козацьких могил воїнів, загиблих за незалежність країни. Туди клали виплетені вінки з терену (як символ терпіння), а прикрашали їх жовто-синіми стрічками.

Що у поминальний тиждень повинно бути на могилі померлого

— А раніше поминальні дні наступали чітко за тиждень після Великодня?

— Раніше, якщо в селі не було церкви, священник призначав поминальний день (зараз у нас в Києві багато кладовищ, та існує графік проведення поминань) кожній громаді. На Черкащині (Жашківщина), до прикладу, поминальний тиждень справляли за два тижні після великоднього. Звичайно священник збирав цілу процесію, люди йшли з хоругвами, співали псалми, несли хрести, правили і спільну панахиду. Якщо хтось з родичів хотів персональний парастас (панахиду) на конкретній могилі, то про умови домовлялись окремо.

— Що у поминальний тиждень повинно бути на могилі померлого?

— У давні часи ставили свічки, а лампадки для них майстрували з глечиків (а зараз можна купити будь-які: маленькі, великі — скляні, пластмасові). Свічку палили, аби душі бачили, що їх тут чекають. Ставили воду і хліб-сіль (на Буковині викладали три поминальних калачі), а також ритуальне коливо з пшениці та меду (як кутя, але маку не клали), пізніше вже просто ламали хліб, заливаючи медовою водою (покушка). Згодом з’явилося й рисове коливо.

Для поминального моменту залишали й одну паску з Великодня. На Київщині, Західній Україні поминали на кладовищі. А на Черкащині (де поминки за два тижні після Великодня), як згадували старожили, в 1930—1950-х випікали багато пасок — кожному померлому окремо. І саме в цьому регіоні не прийнято було поминати на цвинтарі — обідати йшли додому.

Зазвичай залишали на могилах крашанки, які розбивали, а писанки і солодощі прийнято було роздавати дітям (тому що в уяві предків вони були ангелами). У відповідь традиційно їм треба було помолитись або побажати Царства Божого померлій душі, називаючи її ім’я. Вважалось великим гріхом, якщо дарунки брали мовчки або крали з могил. До речі, на Гуцульщині на Спаса (коли теж поминають мертвих) випікали великих пташок і роздавали за померлих, за кожного з яких треба обов’язково помолитися, прочитавши «Отче Наш» 40 разів!

На Буковині писанки, які розписували для проводів, мали темні (траурні) кольори (виготовила народна майстриня Леся Турукіна)

— На кладовищі в наш час наводять лад, обідають, дотримуються і ритуалів: залишають паски, а ще ставлять померлому чарочку. Коли з’явився цей звичай?

— Зараз на цвинтарі за столиками поминають окремими сім’ями, а раніше «поману» (поминальний обід, як казали на Західній Україні) розкладали на рушниках, що вистеляли біля могил. І ці поминальні столи могли розтягуватися на сотні метрів. Такі звичаї підтримувалися ще навіть в 1970—1980-х роках на Київщині. Звичайно, традиції змінюються. Якщо в давнину алкоголю на могилах не було, а тільки наливали воду (свячену теж), то вже в XX сторіччі після обіду на кладовищі стали залишати й вино, й горілку. Бувало, що напивалися на проводах, а потім танцювали, співали, часто й лаялись, забуваючи, куди й навіщо прийшли. Такі явища не в традиціях наших пращурів.

В давнину не можна було кричати, шуміти, веселитися. І вдягалися на кладовище чисто, але дуже стримано. Завжди спочатку читали молитву, звертаючись до померлих предків, примовляли: «Їжте, пийте та вживайте та нас, грішних, споминайте», «Святі батьки, ходіть до нас хліба-солі з'їсти», «Дай нам, Боже, довго на цім світі прожити, в добрі-щасті панувати, а померлим Царства Божого діждати», «Наші рідні, не поминайте лихом, бо чим багаті, тому й раді».

Якщо згадати прадавню кухню, то до поминального обіду, як правило, готували ковбаси, шинку, бігос (капуста з м’ясом), голубці, печені кури, борщ, кашу, вареники з сиром, пиріжки з вишнею, сирні бабки, калачі, завиванці з маком, невеличкі булочки (роздавали дітям). Дуже рано у суботу-неділю господині запалювали вогонь від свічки, яку запасали у Страсний четвер, кидали і гілочки, збережені від Вербної неділі. Обідали всі разом, а залишки роздавали бідним. Дітям теж було щастям отримати яйце, пиріжок або щось солодке…

В західних областях крашанки, які приносили на кладовище, розбивали на хресті (так христосувалися з покійними), закопували на могилі або роздавали старцям. А на Бойківщині на могильну землю ще сипали свячену сіль (вона виступала як оберіг для душі). На Поліссі ж крашанку качали по могилі, на Полтавщині обводили могилу свяченою крейдою.

Спеціально на «гробки» готувалося ритуальне печиво (у вигляді хрестиків, ангелів і круглих душечок), клали його на поминальний рушник або роздавали людям за спомин душі (виготовила заслужена майстриня народної творчості України Оксана Білоус)

Сьогодні ми бачимо, що на могилки несуть паски та крашанки, цукерки, а от асортимент обіду інший: часто салати, бутерброди, нарізка. Зараз на «гробки» тисячами несуть пластмасові квіти, а раніше вінок виплітався своїми руками. На мою думку, краще було б посадити щось живе. Та головним все ж залишається молитва за померлих родичів і близьких. Вважається, що вони у відповідь теж моляться за свою родину…

Поминальні дні на кладовищах Києва

Нагадаємо, що на столичних кладовищах в 2021 році поминальні дні відбудуться з 9 до 12 травня за таким графіком:

  • 9 травня — на Пирогівському, Корчуватському, Мишоловському, Чапаєвському, Північному, Лісовому, Пуща-Водицькому, Меморіалі на могилі Невідомого солдата в Парку Вічної Слави, Південному, Святошинському, Братському, Михайлівському, Солом’янському, Совському, Шулявському, Військовому, Старообрядному, на кладовищі Державного історико-меморіального Лук’янівського заповідника.
  • 10 травня — на Дарницькому, Позняківському, Бортничанському, Вигурівському, Троєщинському, Звіринецькому, Куренівському, Жулянському, Біличанському.
  • 11 травня — на Байковому, СКП «Київський крематорій», Биківнянському.
  • 12 травня — на Міському.

На поминальному тижні повинні забезпечити чергування бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, а біля кладовищ патрулюватимуть посилені наряди поліції та «Муніципальної охорони», які контролюватимуть ситуацію та дотримання протиепідемічних правил.

Фото в заголовку Сергія ТУШИНСЬКОГО, «ФАКТИ»

1554

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Twitter

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів
 

© 1997—2021 «Факти та коментарі®»

Усі права на матеріали сайту охороняються у відповідності до законодавства України.

Матеріали під рубриками «Офіційно», «Новини компаній», «На замітку споживачу», «Ініціатива», «Реклама», «Пресреліз», «Новини галузі» а також позначені символом публікуються у якості реклами та мають інформаційно-комерційний характер.