ПОИСК
Суспільство та люди

«Рятую корів, яких хочуть здати на бойню. Зараз утримую 347 корівок і бичків»

16:22 15 травня 2021
Андрій Биков
— Коли років вісім назад я почав рятувати від забою корів, вирішив поселити їх в одному з покинутих сіл: купив пару хат на околиці та створив там для них ферму, забезпечив нормальним годуванням і доглядом, найнявши працівників, — каже керівник ферми «Гопал» (притулок для корів) Андрій Биков з села Цибульківка, що на Дніпропетровщині. — Однак через деякий час, коли стадо досягло 180 голів, кілька сімей пенсіонерів, що залишилися в тому селі, стали обурюватися таким сусідством, звернулися за підтримкою до влади. Тоді я знайшов кілька напіврозвалених колгоспних корівників у інших селах, привів їх у порядок і переселив туди корівок. Зараз під моєю опікою 347 корів, биків і волів. Основна їх частина живе на фермах у чотирьох селах. Щоб побувати на кожній з них, мені потрібно проїхати понад 300 кілометрів. Деяких корів прилаштував жити на подвір'ях 12 селянських сімей — в обмін на те, що вони забирають собі молоко, яке дають наші корівки.

Бюджет проекту сягає 300 тисяч гривень на місяць. Взявся за нього тому, що я віруючий кришнаїт. У ведах (збірнику древніх священних писань індуїзму. — Авт.) сказано, що корова — це священна тварина. Вважається, якщо вона вмирає власною смертю, то в наступному житті народиться людиною, причому хорошою, зі світлою душею. Якщо ж смерть буде насильницькою, то у кращому випадку буде знову коровою.

«Від персоналу вимагаємо не курити, на роботі не лихословити, не кричати, не бити корів»

— На кожну з ферм я найняв управителів, а вони на свій розсуд підібрали працівників, — продовжує Андрій Биков. — До персоналу наших ферм пред'являється ряд вимог: не курити, на роботі не лихословити, не кричати, не бити корів.

Згідно з нормами, для випасу однієї корови потрібен гектар луки. У нас на 10 гектарах випасаються по 60 голів. Привозимо на волах і тракторах вже скошене сіно. А на лузі корівки просто гуляють, граються — це їм потрібно для нормального травлення. Влітку в спеку їм незатишно під палючим сонцем, тому вдень вони знаходяться в тіні під дахом, їдять там. А по ночах виводимо їх на луг. Хоча організаційна робота забирає чимало часу та сил, коли дозволяє здоров'я, пасу корів — мені це приносить задоволення.

— Якщо ви пред'являєте до працівників особливі вимоги, то, напевно, і платите більше, ніж на інших фермах?

— Ні, у сільській місцевості люди раді будь-якій можливості заробити. Скотники отримують близько п'яти тисяч гривень на місяць, деякі — сім тисяч. Доярки на відрядній оплаті — літр видоєного молока коштує п'ять гривень. Завідувачам плачу від 7 до 10 тисяч у залежності від чисельності стада на фермі.

Завідувачі самостійно, без мого втручання, керують фермами та збутом молока (продають його молокозаводам). Я контролюю тільки бухгалтерію та те, як утримуються корівки. Грошей від продажу молока фермам не вистачає, і я виплачую їм дотації з пожертвувань створеного мною благодійного фонду.

— Хто жертвує гроші на ваш проект?

— Не всі ці люди кришнаїти — нам допомагають чимало християн, іудеїв. Причому не тільки з України, але зі США, Бельгії, Іспанії, Росії. У нас є програма особистої опіки. Це коли людина оплачує утримання тієї чи іншої корови, жертвуючи по три тисячі гривень на місяць. Натомість він може отримувати масло, сир, інші продукти, зроблені з молока цієї корівки. Відправляємо їм ці продукти не часто — раз у два тижні, а то й раз на місяць. Адже високоудійних корів у нас дуже мало. Основна частина нашого поголів'я дає трохи молока — два-п'ять літрів на добу. Деякі благодійники взагалі нічого не отримують. Коли ми бачимо, що тварина може найближчим часом померти, повідомляємо про це опікуну і він вирішує, оплачувати лікування або нехай тварина спокійно залишить своє тіло. Зараз 16 корів мають опікунів.

Андрій Биков - єдиний в селі кришнаїт, але одновірці відвідують його і влаштовують свята

— Пам'ятаєте першу врятовану вами корову?

— Звісно. У моєму особистому господарстві було 17 корівок, я тяжко працював, захворів. Коли через пів року виписався з лікарні та повернувся додому, побачив, як з одного подвір'я вивозили корову на бійню. Тварина плакала (повірте, не перебільшую), розуміла, що її чекає. Я сказав м'ясникові, що хочу викупити корову. Він назвав ціну — 10 тисяч гривень. Таких грошей у мене тоді не було, але я не відступився — написав у соціальних мережах про цю ситуацію, попросив допомогти. За три години набралася потрібна сума. Назвали цю корівку Лакшмі. Вона вже тоді (років вісім назад) була старенькою, її вже немає в живих.

— У вас корови живуть довше, ніж у звичайних господарствах?

— Так, під нашою опікою вони живуть понад 20 років. Одна дожила до 27 років. На сьогодні це рекорд серед корів, яких ми утримували. Зазвичай тваринам дають можливість дожити до 10−12 років, поки надої високі. Потім продають м'ясникам. Якщо корова дає по п'ять-десять літрів молока на добу, вона має високі шанси прожити довго. Якщо по 30−40 літрів — швидше за все, помре рано. Адже при таких надоях організм сильно зношується, з нього разом з молоком вимивається кальцій та інші мікроелементи, а разом з ними віднімаються роки життя тварини. Люди змушують організм корови давати більше молока, використовуючи особливе харчування, наприклад, макуху.

«Під нашою опікою корови живуть понад 20 років. Одна дожила до 27 років», - каже Андрій Биков

— Як до вас ставляться односельці?

— Є серед них друзі. Але, думаю, приблизно половина села вважає мене людиною трохи придуркуватою, на яку гроші мало не з неба падають (знають, скільки під моєю опікою корів та як недешево обходиться їх утримання).

«Можемо приготувати 28 видів страв з молока»

— Чому ви перебралися з міста в село?

— Поштовхом стало те, що мене розшукували бандити, маючи намір вчинити розправу. З початку 1990-х я займався у Дніпрі бізнесом в області нерухомості. У певний момент конфлікт з конкурентами досяг такого напруження, що мене, як я зрозумів, вирішили вбити. Мої батьки свого часу купили будиночок за містом, використовували його як дачу. На щастя, він знаходиться в лісі, і там мене не знайшли. Тоді (це було у 2000 році) й прийшло рішення купити власний будинок у селі, оселитися там. Коли зробив це, інтерес бандитів до мене пропав. Знаю, що один з моїх колишніх ворогів по бізнес-справах через деякий час був заарештований та отримав вісім років позбавлення волі з конфіскацією майна. Після 20 років життя в Цибульківці сприймаю це село як батьківщину. Думаю, це місце відведено мені Господом. Мене запрошували переїхати жити в Індію, але я відмовився.

— Важко було опанувати премудрості селянської праці?

— Непросто, але я не соромився звертатися за консультаціями до сусідів. Причому одні й ті ж питання з'ясовував у кількох людей, щоб отримати якомога повнішу інформацію. Зараз ми з дружиною вміємо виконувати практично будь-яку селянську роботу. Дружина доглядає за городом, я — за коровами, биками й волами.

Спочатку у нас була коза. Через недосвідченість ми з дружиною та двома дочками приділяли їй стільки уваги, що майже не залишалося вільного часу, потім завели корову, вона привела теля, друге, третє… Зрештою наше особисте поголів'я зросло до 17 голів. До речі, корівки деяких односельців відрізняються норовом — намагаються буцнути, вкусити, а то й брикнути господиню чи господаря, не хочуть доїтися. Я, читаючи молитви, видою будь-яку корову — хоч свою, хоч чужу. Навіть самі норовливі поводяться зі мною сумирно.

Планую створити ютуб-канал — буду давати рекомендації по догляду за тваринами та веденню господарства. Вже неодноразово консультував телефоном людей, які зібралися переїхати з міста в село або вже це зробили.

— Ви харчуєтеся стравами ведичної кухні кришнаїтів?

— У нас свої сімейні страви. Зрозуміло, що вони вегетаріанські, в їхньому складі багато східних прянощів. Моя дружина — людина креативна, любить експериментувати з рецептами. Скажімо, синові полюбилася піца, і дружина постійно вигадує нові рецепти цієї страви — ще ні разу не повторилася.

Коли у нас було 17 корів, готували 28 різних страв з молока, в тому числі цукерки, тістечка, торти.

— Скільки зараз корів у вашому особистому господарстві?

— Залишив три, інших роздав сусідам. Мені не складно доглядати за трьома корівками. На сім'ю нам вистачає молока (від п'яти до 12 літрів у день), які вони дають. Навіть надлишок є. Коли приїжджають друзі, маю можливість дати їм з собою домашніх молока та масла. Обидві мої доньки вже вийшли заміж і поїхали. Зараз живу з дружиною та сином. У нас пів гектара городу. Овочів, які вирощуємо, стабільно вистачає до нового врожаю.

— Використовуєте працю биків?

— Так, запрягаю їх у віз. У мене прізвище Биков, можливо, тому особливо люблю биків і волів. Вони, до речі, значно розумніше корів. Мужики в селі віддають команди своїм упряжкам волів повертати вправо або вліво вигуком: «Цоб-цобе!» А я: «Шановний Кунжут, чи не зволите ви повернути ліворуч?» І він повертав. Одного разу син, коли був ще маленький, захотів уночі по болотах з арбалетом походити. Я погодився. Ми взяли з собою вола Кунжута замість сторожового пса. Він йшов поруч не прив'язаний і до всього прислухався, принюхувався — сторожив.

Андрій Биков: «Мені нема великих складнощів доглядати за трьома власними коровами. Перш в нашому з дружиною особистому господарстві їх було 17 »

— Чи плануєте створювати нові ферми для врятованих корів?

— Ні. Через те що у нас дуже велике поголів'я, вже не можемо собі дозволити купувати нових — не вистачить грошей на їх утримання. Тому зараз робимо ставку на залучення опікунів, щоб при їхній фінансовій підтримці продовжувати рятувати корів.

Крім того, не можемо допускати безконтрольного розмноження у стаді. Одним корівкам даємо можливість злучитися раз в три роки, іншим — раз в п'ять, а то й вісім років. Приблизно 20 відсотків наших корів народилися на фермах. Решта — врятовані від забою.

Але у нас є перспективи отримати додаткове джерело фінансування проекту з порятунку корівок. Разом з однодумцями отримали від держави 180 гектарів землі для реалізації різних екологічних проектів: тепличних господарств, баз туризму і відпочинку, йога-центрів, реабілітаційного центру для людей з проблемами опорно-рухового апарату. Допомогти нам у його організації береться один професор медицини. Частина прибутку з цих підприємств піде на фінансування притулків для корів.

А ми з дружиною плануємо зайнятися будівництвом нового будинку — відповідно до архітектурних канонів, записаних у ведах. Вважається, що в таких будинках людей залишають хвороби, викликані старістю. Матеріал для житла самий природний — глина з гноєм. Змішуєш їх і викладаєш стіни.

Читайте также: Змінив Нью-Йорк на Полтавщину: родина американця оселилася в українському селі

Фото зі сторінки ферми «Гопал» в Facebook

2308

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Twitter

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів
 

© 1997—2021 «Факти та коментарі®»

Усі права на матеріали сайту охороняються у відповідності до законодавства України.

Матеріали під рубриками «Офіційно», «Новини компаній», «На замітку споживачу», «Ініціатива», «Реклама», «Пресреліз», «Новини галузі» а також позначені символом публікуються у якості реклами та мають інформаційно-комерційний характер.