ПОИСК
Суспільство та люди

Ну, наливайте: в етномузеї пива та самогону під Полтавою пропонують дегустацію напоїв

6:44 27 червня 2021
Василь Кожан
«Ну, наливайте!» — охоче погоджуюсь на пропозицію музейної працівниці скуштувати під час екскурсії трошки оковитої.

Пити в цьому музеї не гріх. Більше того, дегустація самогону входить у програму огляду експозиції. І в цьому його унікальність. Отак, потягнувши тричі грамів по двадцять лимонки, вишнівки і бехеровки, уже зовсім під іншим кутом подивишся на колекцію експонатів, зібраних у єдиному не лише в Україні, а й у світі приватному етномузеї «Пива & sамогону», що знаходиться в селі Абазівка під Полтавою.

Для самогоноваріння пристосовували навіть пральну машину

Пили скрізь, завжди й усі. Це найважливіший висновок, який виносиш після відвідин музею. І як би хто не ставився до кустарного виробництва алкоголю, але його споживання — невід’ємна частина культури кожного народу з прадавніх часів. Німеччина відома своїм шнапсом, Грузія — чачею, Франція — кальвадосом, Ірландія, Шотландія, США — віскі, Близький Схід — ракі. Україна, звісно, буряківкою.

Самогон у різних країнах женуть з пшениці, цукру, буряків, яблук, слив, винограду, картоплі, рису, кукурудзи… Буряти роблять його на основі кобилячого молока й частують ним дітей. У Лаосі існує ціле село самогонщиків, в яке спеціально возять туристів. А там уже тієї оковитої, якої лиш душа бажає: настояна на ящірках, черепахах, гадюках…

Ось уже близько трьох років новий музей, розташований уздовж траси Київ - Харків в Абазівці, вабить до себе туристів

До речі, древні монахи внесли свою лепту в розповсюдження самогоноваріння. Вони готували в чанах не лише куліш, а й пиво, квас і трав’яні настоянки на основі спирту. За часів козацтва деякі монастирі мали свою корчму.

— Раніше господар, у якого не було самогонного апарату, вважався бідним, — проводить екскурсію по музею його засновник, підприємець і меценат Василь Кожан.

Зібрана ним унікальна колекція специфічних апаратів може бути занесена до Книги рекордів України як найбільша в країні. Дивишся на неї й думаєш: який же винахідливий і талановитий наш народ! Гнати самогон він пристосується за будь-яких обставин і політичних систем. Апарат у валізі — яскравий приклад тому. Така форма була поширена у радянський період боротьби з самогоноварінням. У звичайну валізу клали пласку металеву посудину із забродженою сировиною, яку з’єднували трубками з охолоджувачем. Але якщо раптом на горизонті з’являвся дільничний, господар швиденько від’єднував трубки, а валізу з основним компонентом ховав на антресолях. Дільничний міг лише нанюхатися самогонного запаху, а доказати факт самогоноваріння не міг.

Серед найбільш екзотичних експонатів - самогонний апарат... у валізі

Дехто пристосовував для цього неробочу пральну машину, інші — бідони, виварки, ночви, каструлі й чавуни. У знаменитій Опішні на Полтавщині, яку називають столицею гончарства, колись користувалися справжніми виробами мистецтва, зробленими з глини. Сучасні місцеві «кулібіни» «змушували» ще й працювати їх від… акумуляторних батарей. На них гнали сливовицю (не факт, що не женуть і зараз), бо цей край відомий також надзвичайно крупними і м’ясистими сливами.

Самогонний апарат з глини

— Свого часу Полтавський завод медичного скла виготовляв ось такі побутові скляні дистилятори для перегонки спирту, — показує ще один експонат етномузею Василь Кожан. — Але всі знали: якщо його приєднати до бідона з бражкою й підставити під проточну воду, то це буде самогонний апарат. Такі промислові вироби користувалися великим попитом у населення.

У музеї представлені й інші промислові сучасні й потужні самогонні апарати, виготовлені з міді, які без проблем можна купити через Інтернет.

Самогонний апарат з міді

Петро І придумав заманювати людей у трактири «мухою» — 15-грамовою чаркою горілки

Звісно, правителі боролися з любителями оковитої, як могли, але усякі антиалкогольні компанії, як відомо з історії, до очікуваного результату не призводили. Ще в 1714 році Петро І придумав покарання для державних службовців, які зловживали алкоголем — надівати на шию залізну «медаль» «За п’янство» вагою майже 7 кілограмів, яку не можна було дозволялося знімати протягом семи днів. Він же запровадив і обмеження на розлив горілки при вході у трактири, які були створені за його указом — щоб народ збирався для спілкування за чаркою у спеціально відведених місцях, а не на базарах. Щоб виробити у людей цю звичку, імператор велів зазивати їх туди чаркою горілки, яку безплатно наливали на вході. Однак з дозою спочатку не вгадали. Бо, хильнувши на дурняк 100 грамів, кмітливі чоловіки йшли далі, а потім знову поверталися за безплатним спиртним. Тож черговий указ Петра І стосувався заміни чарок, і на «дегустацію» вже подавали оковиту в маленькій 15-грамовій чарочці на ніжці, яка називалася «мухою». Звідси й пішов вислів «під мухою», що означає «напідпитку».

Каструлю теж можна пристосувати для отримання самогонки

А перші патенти на виготовлення дистиляту й сертифікати на роздрібний продаж алкоголю були видані в США в 1873 та 1874 роках відповідно. Цікаво, що їх друкували на тому ж папері з водяними знаками, що й перші американські гроші. І коштували вони від 25 до 100 доларів.

З розвитком спиртової промисловості продаж алкогольних напоїв став важливою статтею державних доходів. До речі, сто років тому радянська влада вимушена була відмінити «сухий закон», що діяв у російській імперії з часів першої світової війни, аби підняти економіку. Але для першого президента Радянського Союзу Михайла Горбачова це не стало уроком, і він розпочав власну антиалкогольну компанію, внаслідок якої було знищено сотні тисяч гектарів виноградників.

А ось великий знавець історії пивоваріння та самогоноваріння Василь Кожан піднімає
питання про те, щоб в Україні узаконити виробництво цього національного продукту. Безперечно, він має бути стовідсотково якісним.

«Наша колекція самогонних апаратів може бути занесена в Книгу рекордів України як найбільша в країні», - каже власник приватного етномузею Василь Кожан

Сам Василь Юхимович володіє кількома пивоварнями, одна з яких входить до готельно-ресторанного комплексу в Абазівці, поряд з етно-музеєм. Звісно, в них роблять «живе» пиво за старовинними рецептами, які були розповсюджені у колишній Полтавській губернії.

— Тут просто ідеальна вода для виготовлення пива, — пригадує цікавий історичний факт Василь Кожан. — Всесвітньо відомий хірург Микола Скліфосовський, який мав маєток на околиці Полтави, знав про це, і спеціально їздив до німецької Баварії, щоб освоїти цей процес. Звідти ж він привіз і необхідне обладнання для виробництва пінного напою. А хміль вирощував сам. Місцеві чоловіки із задоволенням приймали запрошення хірурга-барина на кухоль саморобного пивця.

Одним з найвідоміших центрів пивоваріння ще з кінця ХVII — почaтку XVIII століття була Диканька, де знаходилися знамениті броварні родини Кочубеїв, звідки продукція постачалася у Петербург, Фінляндію, Польщу і Середню Азію.

Сучасний самогонний апарат, такі зараз можна придбати через Інтернет

Наприкінці позаминулого століття в Полтавській губернії діяло понад 20 приватних броварень та винокурень. Одна з пивоварень знаходилася поряд з місцем, де зараз розташований музей. Її побудував заможний поміщик молдовського походження Михайло Абаза, в честь якого село й отримало свою назву. Він володів тут великим маєтком, мав кріпацький театр, оркестр з італійськими музиками й картинну галерею, а також цегельню, вовнообробну фабрику і дві корчми.

Під час пандемії чуми задля стерильності були придумані кришки на пивні бокали

Ось уже близько трьох років новий музей обабіч траси Київ-Харків в Абазівці манить до себе туристів з усього світу. За цей час у ньому побувало понад 30 тисяч відвідувачів.

— Експонати до музею потрапляли різними шляхами, — додає менеджер музею Олена Мазурок. — Спочатку Василь Юхимович розшукував їх на блошиних ринках в Україні та за кордоном, давав оголошення в газетах, а потім люди, дізнавшись про його хобі, самі пропонували йому раритети. Наразі вони вже не вміщаються у двох залах, тому музей буде розширюватися.

Наша розповідь про нього була б неповною, якщо б ми не розказали про колекцію пивних бочок, пляшок та бокалів, представлених тут.

У музеї зібрана колекція пивних бочок, пляшок і келихів

— Зверніть увагу на гексаграму на цій дерев’яній діжці, — говорить Василь Кожан. - Це символ пивоварів, відомий ще ХІІІ століття, а не зірка Давида. Чому він мав саме такий вигляд? Бо у пивоварінні використовувався 6-рядний ячмінь. При поперечному розрізі колоска виходить шестикінечна зірка.

А знаєте, чому пивні келихи раніше закривалися кришками? Заради стерильності. У середині XIV століття світ охопила пандемія чуми, і, щоб захиститися від інфекції, бокали стали прикривати кришками.

У дарунок музею з Німеччини передали невелику пляшку сучасного пінного напою, на етикетці якого зазначається його міцність — 34 градуси. Хоча рекорд з міцності пива з 2012 року тримають шотландці — їм удалося зварити 65-градусний напій з хмелю.

Колекція алкогольних напоїв

А мене чи не найбільше вразила колекція з Кочубеївської броварні, у якій до розробки дизайну тари залучали художників. Ці справжні витвори мистецтва можна знайти хіба що у колекціонерів. Пляшки часів російсько-турецької війни 1768−1774 років війни мають оригінальну форму. Та найчастіше відвідувачі музею старшого покоління затримуються біля знайомих з радянських часів закупорених «Московской», «Русской» і «Пшеничной». По 2.87, 3.62 і 4.12 рублів відповідно. І видихають з ностальгією. Бо «Маотай» вартістю 1,5 тисячі доларів, привезена з Китаю, їм ні про що не говорить…

Фото автора

322

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Twitter

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів
 

© 1997—2021 «Факти та коментарі®»

Усі права на матеріали сайту охороняються у відповідності до законодавства України.

Матеріали під рубриками «Офіційно», «Новини компаній», «На замітку споживачу», «Ініціатива», «Реклама», «Пресреліз», «Новини галузі» а також позначені символом публікуються у якості реклами та мають інформаційно-комерційний характер.