ПОИСК
Суспільство та люди

Під час пандемії побував у 50 країнах: досягнення киянина внесено до Національного реєстру рекордів України

15:10 15 серпня 2021
Костянтин Ліорек
— У мене є план побувати у всіх 193 країнах — членах ООН і двох державах (Святому Престолі та Палестині), що мають статус спостерігачів у цій міжнародній організації, — каже мандрівник з Києва Костянтин Ліорек. — Планував впоратися з цим масштабним завданням до того, як мені виповниться 50 років — до грудня 2020 року. Я вже багато років подорожую. Це вдається значною мірою завдяки тому, що працюю дистанційно — моє робоче місце може бути в будь-якій точці світу, де є Інтернет. До початку 2020-го побував у більш як 140 країнах (у багатьох з них по кілька разів). Таким чином, протягом року, що залишався до мого ювілею, треба було відвідати ще десятки держав, тому ретельно розпланував все поїздки. Заздалегідь купив квитки, забронював місця в готелях. Останньою країною в моєму списку були Мальдіви — розраховував зустріти там свій 50-й день народження. Але пандемія нещадно внесла свої корективи.

«Коли п'єш популярний на островах Тихого океану напій кава, впадаєш в ні з чим незрівнянну нірвану»

— Початок пандемії застав мене в подорожі острівними державами Океанії, — продовжує Костянтин Ліорек. — Я повинен був летіти туди з Китаю, проте вже в січні 2020 року авіакомпанія «Люфтганза» скасувала рейс через коронавірус, що розповсюджувався по КНР. Довелося на ходу змінювати плани: купив квиток з Відня в Тайбей (столицю Тайваню), а звідти — в Океанію. З кожним новим перельотом (в Океанії у мене їх було більш як 20) протиепідемічні заходи авіакомпаній посилювалися. Список уражених коронавірусом швидко збільшувався: Південна Корея, Японія, США… Але обов'язкового носіння масок на борту тоді ще не було.

Костянтину Ліореку вдалося побувати навіть у такій закритій для туристів країні, як Північна Корея

— Напружена через пандемію подорож по Океанії коштувала витрачених на неї зусиль?

— Без сумніву. Це один з найбільш важкодоступних, а значить найменш відвідуваних туристами регіонів Землі. Великими островами, наприклад, Фіджі, я подорожував по кілька днів, взявши напрокат машину. На маленьких островах вистачало одного дня, щоб побачити саме цікаве.

— Що вам найбільше сподобалося з місцевих страв і напоїв?

— З напоїв, які розслаблюють, в Океанії найпопулярніший — кава (не плутати з нашою кавою). Не зрозуміло, до якої категорії його віднести — слабоалкогольних чи слабонаркотичних. Каву (вона гіркувата на смак) готують з коренів однойменної рослини. Їх перетирають на борошно, довго перемішують з водою — і напій готовий. На Фіджі мене запросили посидіти в хорошій компанії за кавою. Коли її п'єш, впадаєш в ні з чим незрівнянну легку нірвану. Серед присутніх за столом був заступник голови Національного олімпійського комітету Фіджі. Він розповідав про підготовку спортсменів до Олімпіади в Токіо, а я — про те, як був волонтером на Євро-2012 (чемпіонаті Європи з футболу) в Києві. Цікаво, що всі місцеві за столом досить швидко сп'яніли, мене ж майже не брало. Мабуть, через різницю у вагових категоріях між нами.

Мені дуже сподобалися місцеві страви з тунця. Цю рибу загортають у бананові листя, обкладають камінням із застиглої вулканічної лави, присипають піском і розводять багаття. М'ясо тунця умліває і виходить неймовірно смачним. А ще сире м'ясо тунця нарізають шматочками, додають цибулю, молоко кокосового горіха, спеції, настоюють хвилин 15 і їдять. Теж дуже смачно.

— Жителі Океанії справжні мореплавці і рибалки. Ви рибалили з ними?

— Я плавав на їх пирозі, але рибу місцеві майже не ловлять — принаймні, останні років 50. Хоча б тому, що квоти на промисел викуповують закордонні компанії. Місцеве населення вважає за краще ходити за тунцем та іншими продуктами (в тому числі овочами і фруктами) у супермаркети. Життя на островах тече розмірено й одноманітно. Люди не прагнуть зробити кар'єру, стати успішними, заробити багато грошей. Більшу частину доби вони проводять, лежачи в гамаках. Тож не дивно, що багато хто страждає надмірною вагою. Мало хто працює. Навіть розвивати туризм у них немає особливих стимулів — за рік там буває кілька сотень любителів подорожей. Там працює лише пара авіакомпаній. Квитки на їхні рейси дуже дорогі.

У Мавританії

— За рахунок чого живуть остров'яни?

— Держави цього регіону знаходяться на дотації — одним гроші дають США, іншим Франція, Австралія, Нова Зеландія. Скажімо, держава Маршаллові острови отримує щорічно від Сполучених Штатів компенсацію близько 10 мільйонів доларів за те, що у 1950-ті роки на острові Бікіні проводилися випробування ядерної і водневої зброї. Крім того, на Маршаллових островах приписана дуже велика кількість судів різних країн світу. Продаж ліцензій за це теж приносить чималі гроші. Плюс — кошти за реалізацію квот на вилов риби. Значна частина цих надходжень розподіляється між населенням. Якщо людям дають гроші просто так, навіщо працювати?

— Вам вдалося повністю виконати свою програму подорожі по Океанії?

— На жаль, ні — пандемія сплутала карти. Скажімо, прилетів я пізно ввечері у Федеральні Штати Мікронезії, оселився в готелі. Не встиг лягти спати, як хтось постукав у двері. Службовець повідомив про нові правила: я повинен два тижні просидіти на карантині в номері, який, між іншим, коштує 150 доларів на добу, або негайно повертатися на Гуам (острів, який знаходиться під опікою США), звідки прилетів. Тож я та один мандрівник з Польщі, що прибули до Мікронезії об 11 годині вечора, вже о другій годині ночі були змушені полетіти звідти. Все, що ми побачили — аеропорт і номера в готелі. Я навіть не встиг побувати на пошті, щоб відправити додому, в Київ, листівку з місцевою маркою (у мене така традиція). Те, що не зміг відвідати частину острівних держав, — чудовий привід повернутися в той куточок планети.

Введення майже в усьому світі локдауну у другій половині березня 2020 року застало мене на Соломонових островах, розташованих у західній частині Тихого океану. Електронною поштою я отримав тоді лист від представника авіакомпанії: «З дня на день повітряний простір над Океанією й Австралією буде закрито. Якщо не хочете на невизначений термін застрягти на екзотичних островах, то повинні, не відкладаючи, вилетіти до Австралії». У цій країні є українське посольство і можна, принаймні, безпечно пити воду з крана. Ось тільки у мене був квиток до Австралії на рейс, який планувався на наступному тижні. Поміняти квиток можливості не було, довелося купити новий — як виявилося, на останній літак, що прямував з Соломонових островів. Наш лайнер чимось нагадував Ноїв ковчег: на нього сіли дипломати, іноземні підприємці, діти з Великобританії, арабські жінки… Виліт затримали на дві з половиною години — очікували, поки прибудуть усі пасажири. Останні квитки коштували дуже дорого, французи, що їх купили, повідомили, що виклали по три тисячі доларів. Добою раніше я заплатив за квиток 700 доларів. І це при тому, що звичайна його ціна близько 200 доларів.

Костянтин Ліорек в Малі

Через півтори години після того, як ми приземлилися в Австралії, повітряний простір над цією країною закрили. Мені довелося на два тижні засісти на карантин в австралійському готелі. До речі, завдяки цьому я став героєм другого випуску «Орла і решки», присвяченого карантину. Мої знайомі з творчої групи популярної телепередачі попросили зняти сюжет про те, як вимушено проводжу час за ґратами.

«По Сомалі подорожував у бронеавтомобілі з охороною, озброєною автоматами»

— Куди попрямували після того, як відбули двотижневий карантин?

— У квітні 2020-го проводилися, в основному, евакуаційні авіарейси. Мені вдалося придбати квиток на один з них — зі Стамбула в Київ. Але до Туреччини потрібно було якось дістатися. На щастя, потрапив на один з останніх літаків з Австралії до Стамбула. Квиток на нього обійшовся неймовірно дорого. За гроші, які він коштував, я зміг би в минулі часи рази чотири обігнути на літаку земну кулю.

Величезний стамбульський аеропорт вразив відсутністю людей. Працювали лише пару кіосків, в яких продавалася якась неапетитна локшина, кава і чай. Купити маски, антисептик було ніде. Дякую українському консульству — його співробітники привезли нам все це.

В Україні мені знову довелося піти на двотижневий карантин. Я живу за Києвом, в приватному будинку з двориком і садом, так що було де розім'яти ноги, подихати свіжим весняним повітрям. Коли найбільш жорсткі епідеміологічні обмеження були зняті, ми з другом вирушили в подорож по Україні — Закарпаття, Львів, Івано-Франківськ, Одеса, Миколаїв. Зустрічалися з людьми, з якими до цього я був знайомий тільки по «Фейсбуку».

У середині червня 2020 року розпочали відкриватися деякі країни (першою — Албанія), і ми вирушили на автомобілі в поїздку по Балканах. Повернулися восени. Засиджуватися вдома не хотілося, і я став шукати інформацію, куди б можна було поїхати. Пріоритет віддав країнам, в яких ще не бував. Бачу — є можливість відвідати Афганістан. Відправився туди з не менш завзятим, ніж я, мандрівником із Закарпаття Віктором Ганущиним. В афганському одязі з місцевим гідом ми колесили по країні два тижні. А потім вирушили в тур по країнах Західної Африки — Малі, Буркіна Фасо, Нігер. Деякі власники місцевих крамничок плакали, бачачи нас, адже вже багато місяців до них не приїжджали туристи. Ми стали першими після тривалої перерви.

Костянтин в Кабулі (Афганістан)

Дуже важливо, щоб в таких країнах бувало якомога більше іноземних туристів — це сприяє підтримці там прихильності місцевих жителів принципам, які поділяємо ми. В іншому випадку буде перемагати мусульманський екстремізм. Наочний приклад тому — північна частина Малі, де вже багато років фактично існує ісламська держава. В Афганістані, схоже, відбудеться те ж саме. А взяти Ємен. У цій країні дуже багато цікавих стародавніх пам'ятників культури, проте побачити їх через нескінченну громадянську війну не представляється можливим.

— Ви планували в грудні 2020-го зустріти своє 50-річчя на Мальдівах, а що вийшло?

— Ювілей відзначив на Гаїті, але на Мальдівах, де тоді сильно впали ціни, все ж побував — зустрів там Новий, 2021 рік. Потім відправився в поїздку по африканських країнах. Це Ефіопія, Сомалі, Джибуті, Уганда, Кенія, Малаві, Мозамбік, ПАР, Зімбабве…

В Уганді Костянтин постояв прямо на екваторі

— Сомалі має репутацію далеко не безпечної країни для іноземців. Що ви зробили, щоб не потрапити там у біду?

— По столиці Сомалі Могадішо переміщався на броньованому автомобілі з охороною, озброєною автоматами — це звичайний запобіжний захід для іноземців, — продовжує Костянтин Ліорек. — Основна небезпека на вулицях міста — не можливе пограбування, а те, що тебе можуть захопити в заручники, щоб потім вимагати викуп. На жаль, там неодноразово викрадали співробітників міжнародних організацій та зарубіжних компаній. У Могадішо іноземці живуть у так званій зеленій зоні — районі, що суворо охороняється. Він обнесений кількома рядами огорожі. В'їзд і виїзд через пропускні пункти по документах. Так, Сомалі — країна екстремального туризму, однак з хорошим потенціалом для приймання гостей: пляжі на березі океану, смачна їжа з риби і морепродуктів, старовинні фортеці… Втім вже зараз по тій частині, яка називається Сомаліленд, подорожувати безпечно. Сомалійська держава розділилася на кілька частин, кожна з яких вважає себе самостійною. Сомаліленд зі столицею Харгейса є колишньою британською колонією. Вона відокремилася на початку 1990-х, взяла під охорону кордон, ввела власні гроші. Щоб потрапити туди, мені довелося оформити самолілендську візу.

«Сомалі - країна екстремального туризму», - каже Костянтин (в Могадішо)

Проблеми з безпекою для туристів існують в багатьох країнах. Чітко виконую рекомендації місцевих гідів. Якщо вони кажуть, що в такі-то райони міста ходити вечорами, вночі не слід, особливо з дорогим фотоапаратом, годинником, я не піду.

Жертвою злочинців можна стати навіть у благополучній країні. Наприклад, в Іспанії у центрі Барселони мене мало не пограбували. Вийшло, що в столиці Каталонії виникло більше проблем з безпекою речей і грошей, ніж, скажімо, в Афганістані.

— У вас є оберіг?

— Оберіг — це мій розум. Коли я подорожував по Венесуелі, там спалахнула революція. Багато українських телеканалів стали просити: «Костянтин, зафільмуйте для нас стрім (відеосюжет) з епіцентру подій». Вирішив, що робити цього не варто. Я приїхав подивитися країну, а не готувати репортажі про сутички. Це не моя революція, навіщо підставлятися? Для обох сторін венесуельського конфлікту я був «гринго» (так в Латинській Америці називають американців), що означає чужий. Якби сунувся в натовп, міг би запросто отримати каменем по голові. Жоден стрім не варто того.

— Національний реєстр рекордів України вручив вам диплом про те, що ви після початку пандемії побували в 50 країнах світу. Скільки з них відвідали вперше?

— Тридцять. У 20 вже бував раніше. Щоб домогтися наміченої мети, побачити своїми очима всі країни зі списку ООН, потрібно відвідати ще 20 країн. Коли це відбудеться? Точно сказати неможливо. Адже певна частина держав досі закрита для іноземних туристів. Та ж Океанія відкриється, ймовірно, не раніше кінця наступного року.

— Коли до вас прийшло захоплення подорожами?

— Я мріяв про них зі шкільних років. У мене було безліч географічних карт і атласів, подорожував по них. Прочитав гору мемуарів мандрівників. Але тоді, в радянські роки, навіть уявити не міг, що настануть часи, коли можна буде вільно їздити по світу.

Нагадаємо, Швейцарія з 2 серпня скасувала обмеження на в'їзд мандрівникам з України за аналогією зі країнами Євросоюзу. «ФАКТИ» розповіли, які документи потрібно надати для в'їзду в цю країну.

Читайте також: «Ідея проєкту „Мандруй Україною“ прийшла мені в голову в той час, коли світ був закритий»

Фото надано Костянтином ЛІОРЕКОМ

1315

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Twitter

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів
 

© 1997—2021 «Факти та коментарі®»

Усі права на матеріали сайту охороняються у відповідності до законодавства України.

Матеріали під рубриками «Офіційно», «Новини компаній», «На замітку споживачу», «Ініціатива», «Реклама», «Пресреліз», «Новини галузі» а також позначені символом публікуються у якості реклами та мають інформаційно-комерційний характер.