ПОИСК
Суспільство та люди

Українці зможуть законно вирішувати конфлікти, не звертаючись до суду: як це робитиметься

6:30 30 листопада 2021
договір суд

Вже декілька років в Україні доволі мляво триває судова реформа. На жаль, сьогодні вирішення будь-якого спору в суді — це довгий та складний процес. Але незабаром українці зможуть розв`язувати конфліктні ситуації, не звертаючись до судів. Верховна Рада ухвалила Закон «Про медіацію». Цей документ визначає правові засади та порядок проведення медіації як позасудової процедури врегулювання спору, принципи медіації, статус медіатора, вимоги до його підготовки та інші питання, пов’язані з цією процедурою. Проте більшість українців навіть не уявляють, що таке медіація і як вона працює. Спробуймо розібратися.

Стати медіатором зможе будь-яка фізична особа, яка має вищу освіту та пройшла базову підготовку

Згідно з законом медіація може бути проведена до звернення до суду, третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу або під час досудового розслідування, судового, третейського, арбітражного провадження, або під час виконання рішення суду, третейського суду чи міжнародного комерційного арбітражу. Проведення медіації не впливає на перебіг позовної давності. Але медіація не проводиться у конфліктах чи спорах, що впливають чи можуть вплинути на права й законні інтереси третіх осіб, які не є учасниками цієї медіації.

Зокрема, законом встановлено, що:

* процедура медіації застосовуватиметься у будь-яких конфліктах та спорах, які виникають, зокрема, з цивільних, сімейних, трудових, господарських, адміністративних правовідносин, а також у кримінальних провадженнях при укладенні угод про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим та в інших сферах суспільних відносин;

* фізичні та юридичні особи зможуть звернутися до медіатора для проведення медіації як до звернення до суду, третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу, так і під час судового, третейського чи арбітражного провадження або під час виконання рішення суду, третейського суду чи міжнародного комерційного арбітражу;

* медіація проводитиметься за взаємною згодою сторін медіації відповідно до принципів добровільності, конфіденційності, незалежності та нейтральності, неупередженості медіатора, самовизначення та рівності прав сторін медіації;

* набути статус медіатора зможе будь-яка фізична особа, яка має вищу освіту та пройшла базову підготовку у сфері медіації в Україні або за її межами;

* підготовка у сфері медіації становитиме не менше як 90 годин навчання медіатора, у тому числі 45 годин практичного навчання, та включатиме теоретичні знання та практичні навички щодо принципів, порядку та методик проведення медіації, правового регулювання медіації, етики медіатора, ведення переговорів та врегулювання конфліктів та спорів;

* підготовку у сфері медіації здійснюватимуть заклади освіти, а також організації, що забезпечують проведення медіації, об’єднання медіаторів, суб’єкти господарювання будь-якої форми власності та організаційно-правової форми, що мають право надавати послуги у сфері медіації або організовувати їх надання відповідно до законодавства;

* реєстри медіаторів зможуть вести об’єднання медіаторів, організації, що забезпечують проведення медіації, а також органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які залучають медіаторів або користуються їхніми послугами.

Закон визначає права та обов’язки медіатора та сторін медіації, порядок проведення медіації, а також вимоги до договору про медіацію та до угоди про врегулювання конфлікту за результатами медіації. Крім того, прикінцевими та перехідними положеннями закону внесено зміни до Господарського процесуального кодексу, Цивільного процесуального кодексу, Кодексу адміністративного судочинства України, якими встановлено право суду оголосити перерву у підготовчому засіданні у разі, якщо сторони прийняли рішення провести позасудове врегулювання спору шляхом медіації, право суду зупинити провадження у справі у разі звернення обох сторін з клопотанням про зупинення провадження у справі у зв’язку з проведенням медіації, строк такого зупинення та можливість зупинити провадження у справі на стадії її розгляду по суті.

«Ніхто з учасників медіації не має права розголошувати конфіденційну інформацію, отриману ним під час цієї процедури»

Детальніше про медіацію та особливості її застосування «ФАКТАМ» розповів старший юрист адвокатської фірми Pragnum, арбітражний керуючий Вадим Маковій.

— Спочатку варто з’ясувати, що таке медіація під час позасудового врегулювання конфлікту.

— Перш за все потрібно зазначити, що медіація — це не розробка вітчизняних законотворців, а давно наявний інструмент позасудового врегулювання спорів, який виник у США ще в далеких 1930-х роках як механізм вирішення сімейних та трудових спорів, а згодом значно поширився на інші сфери життєдіяльності суспільства, — повідомив Вадим Маковій. - Медіація — це позасудова добровільна, конфіденційна, структурована процедура, під час якої сторони за допомогою медіатора чи медіаторів намагаються запобігти виникненню конфлікту або врегулювати його шляхом переговорів. У самому визначенні терміну «медіація» ключовим є саме принцип добровільності застосування процедури. Ніхто не може бути примушений до врегулювання конфлікту чи спору шляхом проведення медіації, і саме це визначає її суть.

Здавалося б, що сторони конфлікту й без участі третіх осіб можуть розв'язати всі спірні питання, однак не завжди так складається, що сторони у своїх взаємовідносинах є повністю рівноправними, та переговори без участі посередника можуть зводитись до тиску, морального чи психологічного, та маніпуляцій. Однією з функцій медіатора є організація та проведення процедури на нейтральній та безпечній території, що була б максимально комфортною для сторін і сприяла б позитивному врегулюванню спору.

— А якщо домовитися не вдається?

— Кожна сторона або сам медіатор можуть в будь-який момент вийти з процедури медіації. Водночас факт участі особи в даній процедурі не може свідчити про визнання нею вини, позовних вимог або бажання відмовитись від власних позовних вимог. Результатом медіації є укладення між сторонами угоди, яка повинна виконуватись добровільно. Примусове виконання таких угод неможливе та порушує саму суть медіації. В той самий час в разі невиконання угоди будь-яка сторона може ініціювати вирішення спору в судовому порядку.

Іншим фундаментальним принципом медіації є конфіденційність. Ніхто з учасників медіації не має права розголошувати конфіденційну інформацію, отриману ним під час цієї процедури, а конфіденційною в такому випадку вважається вся інформація, яка стала відома під час підготовки та проведення медіації.

Водночас сторони можуть визначити, яка інформація не вважається конфіденційною або надати дозвіл на розголошення певного обсягу інформації. До речі, медіатор також не може бути допитаний як свідок у справі щодо інформації, яка стала йому відома під час підготовки та проведення медіації. Однак, у разі, якщо будь-яка сторона звернеться до суду з вимогами до самого медіатора з приводу невиконання чи неналежного виконання ним умов договору про проведення медіації, медіатор звільняється від обов’язку збереження конфіденційної інформації в межах, необхідних для захисту його прав та інтересів", — відзначив Вадим Маковій.

Медіація - це інструмент позасудового врегулювання спорів, який виник у США ще в далеких 1930-х роках як механізм вирішення сімейних та трудових спорів (фото ua.depositphotos.com)

«Взагалі нереальним є застосування медіації у справах про адміністративні правопорушення»

— До яких саме правопорушень, спорів та конфліктів може застосовуватися медіація?

— Згідно з законом медіація може бути застосована для будь-яких спорів у тому числі цивільних, сімейних, трудових, господарських, адміністративних, а також у справах про адміністративні правопорушення та у кримінальних провадженнях з метою примирення потерпілого з підозрюваним чи обвинуваченим.

— А що, умови та порядок проведення медіації в різних юрисдикціях не повинні відрізнятися?

— Звісно, повинні. Якщо цивільні, господарські, сімейні та трудові спори можна буде вирішити за допомогою медіації без жодних перепон, то адміністративні спори, в яких стороною завжди є суб’єкт владних повноважень, потребують додаткового врегулювання на рівні законів та нормативно-правових актів, адже будь-які поступки з боку суб’єкта владних повноважень можуть бути розцінені правоохоронними органами як зловживання владою або службовим становищем, що робить використання процедури медіації в адміністративних спорах майже неможливим. До того ж у суб’єкта владних повноважень просто відсутні механізм та можливість діяти в інший спосіб, ніж той, що встановлений Конституцією України та законами України.

Ми всі чудово розуміємо, що суб’єкти владних повноважень не будуть відмовлятися від власної правової позиції та визнавати позовні вимоги іншої сторони. На мою думку, медіація має сприяти взаємовигідним домовленостям сторін, кожна з яких повинна поступитись певною частиною власних інтересів. Водночас використовувати медіацію як спосіб схилити юридичну чи фізичну особу відмовитись від позову — це не зовсім логічно, адже в такому разі кінцевий результат для них буде незмінним.

Водночас Верховна Рада 16 листопада 2021 року ухвалила Закон України «Про адміністративну процедуру», який покликаний розв`язати питання досудового врегулювання спорів у взаємовідносинах фізичних та юридичних осіб з органами державної влади, що певною мірою й буде виконувати медіальну функцію у цій категорії справ.

Натомість взагалі нереальним є застосування медіації у справах про адміністративні правопорушення, адже сама по собі правова конструкція притягнення осіб до адміністративної відповідальності не передбачає випадки уникнення покарання. Якщо особа вчинила правопорушення і це доведено в установленому законом порядку, то вона повинна нести відповідальність, а от обсяг такої відповідальності вже залежить від санкції статті.

Щоправда, у деяких випадках особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, може не притягуватись до адміністративної відповідальності через досягнення певного компромісу. Наприклад, Митним кодексом України передбачена можливість застосування компромісу у вигляді мирової угоди, якщо в діях особи, яка вчинила порушення митних правил, відсутні ознаки кримінального правопорушення. В такому випадку справа про притягнення особи до адміністративної відповідальності припиняється, а особа вважається такою, що не була притягнута до адміністративної відповідальності за таке порушення. При цьому порядок, умови та можливі наслідки укладення мирової угоди визначені безпосередньо в Митному кодексі України та участь медіатора у такому процесі, на мою думку, взагалі не потрібна.

— А як бути з кримінальними справами?

— Щодо кримінальних проваджень, то можливість примирення в них врегульована главою 35 Кримінального процесуального кодексу України. У таких справах домовленості стосовно угоди про примирення можуть бути досягнуті самостійно потерпілим і підозрюваним чи обвинуваченим, захисником і представником або за допомогою іншої особи, погодженої сторонами кримінального провадження, крім слідчого, прокурора або судді.

Отже, сторони кримінального провадження можуть залучити до процедури примирення в тому числі й медіатора та за його допомогою дійти певного компромісу. Тут слід звернути увагу на те, що примирення може застосовуватися лише щодо кримінальних проступків, не тяжких злочинів та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Також прикінцевими та перехідними положеннями закону передбачено внесення змін в Земельний кодекс України, до якого буде додана окрема стаття 1581, що визначить можливість застосування медіації у вирішенні земельних спорів. Однак і раніше жодних заборон щодо застосування заходів досудового врегулювання спорів у Земельному кодексі України не було.

При цьому важливо пам’ятати, що медіація не може проводитись у конфліктах, що впливають чи можуть вплинути на права й законні інтереси третіх осіб, які не є учасниками цієї медіації, — підсумував Вадим Маковій.

У наступній статті ми з’ясуємо, як саме відбувається вирішення конфлікту за допомогою медіації та хто за новим законом може працювати медіатором.

До речі, нещодавно парламент затвердив Закон «Про реалізацію публічних електронних послуг з реєстрації та декларування місця проживання в Україні», що змінює порядок «прописки» громадян за місцем проживання. Зокрема, законом запроваджується декларування місця проживання, тобто повідомлення людиною органу реєстрації про свою адресу в електронній формі за допомогою Єдиного державного вебпорталу електронних послуг з подальшим внесенням такої інформації до реєстру територіальної громади.

Фото https://ua.depositphotos.com/

1236

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Twitter

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів
 

© 1997—2022 «Факти та коментарі®»

Усі права на матеріали сайту охороняються у відповідності до законодавства України.

Матеріали під рубриками «Офіційно», «Новини компаній», «На замітку споживачу», «Ініціатива», «Реклама», «Пресреліз», «Новини галузі» а також позначені символом публікуються у якості реклами та мають інформаційно-комерційний характер.