«Як тільки вимкнули телекамеру, директорка школи зауважила, що одними танцюльками дітей не навчиш»
Катерина КОПАНЄВА, «ФАКТИ»
24.04.2021 15:06
Навесні 2020 року, коли в Україні був оголошений перший локдаун у зв'язку з пандемією коронавірусу та всіх школярів перевели на дистанційне навчання, про вчительку біології з села Яковлівка Харківської області Ользі Халеп дізналася чи не вся країна. Ольга стала записувати відеоуроки, читаючи біологію за допомогою репу. Небанальний підхід вчительки підкорив не тільки її учнів, а й школярів з усієї України. Відеоролики на YouTube-каналі Ольги Халепи стрімко набирали перегляди. Учні та їх батьки були у захваті від хіп-хопу про онтогенез та лекції про лишайники в формі каверу на безсмертний хіт групи Queen. Число передплатників на каналі вчительки росло з кожним днем, а відео набирали понад 50 тисяч переглядів. Зараз, коли школярі знову пішли на карантин, багато вчителів рекомендують своїм учням дивитися уроки Ольги й відзначають, що після них діти дійсно починають цікавитися біологією.
А Ольгою ще з весни 2020 року активно цікавляться журналісти. Її неодноразово показували центральні українські телеканали. Вчителька навіть виграла стипендію від фонду «Відродження» на розвиток свого YouTube-каналу.
Нещодавно стало відомо, що Ольга звільнилася зі школи, в якій пропрацювала багато років. І сталося це через булінг з боку директорки та «старої гвардії» колег, які були проти новаторських підходів у викладанні. Про плани на майбутнє та ситуацію, через яку змушена була піти зі школи, Ольга Халепа розповіла «ФАКТАМ».
Перший реп-урок Ольги Халепи вийшов на YouTube 6 квітня 2020 року. Вчителька каже, що сама не очікувала такого успіху. Просто намагалася зацікавити своїх учнів.
— Дізнавшись про те, що всі будуть переходити на дистанційне навчання, я спочатку трохи розгубилася, — згадує Ольга Халепа. — Але потім подумала, що мій предмет якраз дозволяє виходити на вулицю і записувати цікаві відеоуроки на природі. Варіант просто дати учням прочитати параграф з підручника не розглядала. Дітей таким не зацікавиш навіть у школі, що вже говорити про навчання вдома.
Я і до пандемії шукала нестандартні підходи. Завжди намагалася поставити себе на місце дітей і відповісти на питання, що мені було б цікаво. Тому створювала презентації, використовувала на уроках проєктор, робила з дітьми анімацію. Ми з учнями грали в біологічні карти, а контрольна робота могла проходити у вигляді ток-шоу або брейн-рингу. І це давало результати — учням було цікаво, вони добре знали біологію.
Коли почався карантин, стало зрозуміло, що потрібен формат відео. Діти сприймають його найкраще. А з огляду на загальний стрес через пандемію, мені захотілося трохи розрядити ситуацію, підняти дітям настрій. Так і з'явилася ідея реп-уроків. Діти люблять реп, і це могло їм сподобатися. А я давно пишу вірші, тож вирішила застосувати свої навички на практиці. Записала перший урок і відправила його в наш навчальний чат.
— Як відреагували учні?
— Були вражені: «Вау! Біологія і реп — круто!» Розуміючи, що хороший Інтернет є не у всіх, я окремо створювала презентації, файли, з якими можна відкрити при не дуже хорошому сигналі. Окремо створювала і так званий конструктор домашнього завдання, де розписувала, які терміни потрібно запам'ятати, які таблиці заповнити. Оцінили відеоуроки й батьки учнів. Багато з них потім дзвонили й говорили, що це чудова ідея — діти зацікавлені, жваво обговорюють і вчать предмет. Після цього вони й інших вчителів стали просити придумати щось цікаве замість того, щоб просто давати завдання у вайбер-чаті.
— Популярність ваших відеоуроків швидко росла. Як на це реагували у школі?
— Деякі колеги телефонували й говорили, що їм сподобалося, мовляв, цікаво і незвично. А ось керівництво школи взагалі ніяк не реагувало. Перші три місяці карантину адміністрація школи практично не виходила на зв'язок. За цей час про нашу школу вже дійсно дізналася вся країна. На телебаченні стали з'являтися сюжети про мої реп-уроки, на YouTube-канал приходило все більше передплатників. Влітку директорка школи з'явилася в чаті і привітала всіх з тим, що наша школа виграла проєкт на ремонт їдальні. Теми моїх уроків навіть не торкнулася. Я і не здивувалася, бо знала, яке у неї відношення до моїх ініціатив.
«Класні керівники скаржилися, що через мої проєкти їм доводилося займатися з учнями позакласною роботою»
— Директорка була проти?
— Вона робила все для того, щоб ці ініціативи припинити. Наприклад, ще у 2011 році я створила проєкт «Школа має таланти», який за вісім сезонів існування вже став традицією — діти до нього готувалися і дуже його чекали. Але директор проєкт закрила, заявивши, що він «відволікає дітей від навчання». Аналогічна історія сталася з моїм проєктом «Найкращий клас» — це була рейтингова система позакласної роботи, де кожен клас заробляв бали. Дуже цікаве змагання. Учні прагнули до колективної роботи, стали дружними й згуртованими. На кону був грошовий приз, який клас-переможець витрачав на екскурсію або пікнік.
Ще я активно займалася шкільним самоврядуванням. Організовувала вибори шкільного президента — з передвиборчою програмою, голосуванням. Придумала герб нашої школи і написала гімн. Саме під час такої позакласної роботи учні часто розкриваються, розвивають свої таланти. У 2014 році я організувала військово-патріотичний рух «Джура», створила на базі школи літній табір. Але, коли в школі змінився директор, всі ці проєкти закрили. Мені було сказано, що це нікому не потрібно і на мене скаржаться класні керівники.
— Скаржаться за що?
— За те, що з-за моїх проєктів їм як наставникам своїх класів іноді доводилося займатися з дітьми позакласною роботою. Так міркували вчителя, які давно вже втратили інтерес до роботи і досиджували до пенсії. Для них я зі своїми ідеями була як кістка в горлі. Тому вони охоче голосували за скасування проєктів, всіляко мені перешкоджали та цькували. Не знаю, що це: заздрість чи просто неприйняття чогось нового.
Кільком колегам, які мене підтримували, теж дісталося. Дійшло до того, що директорка прямо їм говорила: «Не спілкуйтеся з цією Халепою». А коли ті спілкуватися зі мною не перестали, оголошувала їм догани за надуманими приводами. Наприклад, одній моїй колезі оголосили догану за те, що вона не виставила на сайт школи якусь фотографію, хоча це взагалі не входило в її обов'язки.
— Вам теж оголошували догану?
— Так. Після того, як одного разу діти на уроці випадково зачепили проєктор і він впав. Я просила провести з цього приводу службове розслідування, але ні — відразу догану. В результаті проєктор у мене забрали, бо директорка вирішила, що він не потрібен: мовляв, всі викладають без проєктора, значить, і я не повинна виділятися. Тому навіть не сумнівалася, що мій підхід до відеоуроку директорка не оцінить.
Коли журналісти одного з центральних телеканалів приїхали зняти сюжет про мої відеоуроки, вони захотіли поговорити і з директоркою. Та на камеру сказала, що мої уроки дуже цікаві й вона з донькою теж їх дивиться. Але, як тільки камеру вимкнули, не забула зауважити, що «одними танцюльками дітей не навчиш».
А потім представники громадської організації «Країна» надіслали мені медаль «За відданість справі» і попросили директорку мені її вручити. Вона вручила, похвалила мене та навіть вибачилася за те, що було раніше. Я дуже здивувалася. Але потім виявилося, що зробила вона це не просто так. Через тиждень повинні були відбутися громадські слухання, на яких через реорганізацію школи директорка могла позбутися посади. І їй терміново знадобилася моя допомога в організаційних питаннях. Я зробила те, про що мене просили, після чого все повернулося на круги своя. На перших же зборах в мій бік посипалися зауваження та уїдливі коментарі: «Ти що тут, зірка? Тебе надто багато, сиди мовчки…»
Булінг з боку директорки тривав, і я ніяк не могла себе захистити. З кількома колегами, які мене підтримували, ми не раз зверталися до районного керівництва, просили чиновників втрутитися у ситуацію. Ті обіцяли відреагувати, а самі максимум надсилали у школу психологів, які проводили якісь непотрібні тести. Профспілка у нас існує тільки на папері, на ділі від цієї організації ніякої допомоги.
Атмосфера в школі загострювалася ще й через невдоволення батьків учнів. Багатьох не влаштовувало те, що закрилися позакласні проєкти, які подобалися дітям, що якість навчання з багатьох предметів погіршилася й учні перестали займати призові місця на олімпіадах. А під час карантину більшість предметів практично не викладалися — деякі вчителі не могли навіть відправити в електронному вигляді завдання, тому що звикли писати від руки і не хотіли нічого змінювати.
Батьки почали скаржитися районній владі, а коли це не допомогло, стали забирати дітей зі школи. Директриса ще заявила, що в усьому винна Халепа — мовляв, я «розвалюю школу». У той момент зрозуміла, що більше не можу тут залишатися, і принесла заяву на звільнення. Директорка, побачивши її, тільки усміхнулася: «Підійдіть через годину, віддам трудову книжку».
«Судячи з коментарів, мої відеоуроки зараз дивляться школярі всієї країни»
Після звільнення Ольги Халепи зі школи пішло ще більше дітей.
— Близько 60 учнів перевелися в іншу школу, — каже Ольга. — Вона за 15 кілометрів від нашого села, але зате там впроваджуються сучасні підходи до навчання, у чому зацікавлені й дирекція, й вчителі. Тож діти готові туди їздити. Що ж стосується нашої школи, то її у результаті все ж реорганізували в дев'ятирічну, а директрису звільнили. Кажуть, зараз вона претендує на посаду заввідділу освіти в сусідньому районі…
«Стара гвардія» вчителів там залишилася, але їм тепер нема кого навчати — в школі немає ні першого, ні другого, ні п'ятого, ні дев'ятого класів. Більшість класних керівників, які вставляли мені палиці в колеса, тепер залишилися без класного керівництва, тому що діти масово стали йти і класи розпалися. Мені щиро шкода школу, якій я віддала стільки часу і сил.
— Що ви плануєте робити далі? Можливо, будете працювати в іншій школі?
— У нашому селі інших шкіл немає. А в тій, в яку перейшли більшість моїх учнів, немає вільних ставок. Тому поки не знаю. Якщо чесно, після останніх подій я розчарована навіть не стільки однією школою, скільки нашою системою освіти, в якій учитель виявляється абсолютно беззахисним. Ти стараєшся, живеш школою, не вимагаючи при цьому жодних заохочень і доплат, працюєш за нещасні п'ять тисяч гривень. Над тобою знущаються, і ніхто не може і навіть не намагається тебе захистити. І ця проблема масова.
Зараз мені пишуть вчителя з різних міст, які опинилися у такій же ситуації. Вони постійно вдосконалюються, намагаються впровадити нові підходи і замість подяки стикаються з булінгом і глузуваннями з боку «старої гвардії» педагогів і адміністрації, яким всі ці ініціативи не потрібні. Таких людей куди більше, і їм врешті-решт вдається задавити новаторів.
Що стосується мене, то я продовжую активно розвивати свій YouTube-канал. Там уже майже вісім тисяч передплатників. Зараз, коли я виграла стипендію на його розвиток, хочу купити якісну апаратуру, щоб відеоуроки на природі стали ще цікавішими. Судячи з коментарів, мої відеоуроки зараз дивляться діти всієї країни. Це надихає, і хочеться робити ще більше і ще краще. Одночасно з реп-уроками розвиваю проєкт «Руда біологія» — записую відео на природі. Наприклад, днями знімала урок про дуби, перебуваючи в дубовій лісосмузі. Розвиваю рубрику «Біожиза», де за допомогою авторських біологічних відеоісторій намагаюся у цікавій та доступній формі розповісти дітям про біологічні процеси і явища.
Є задум поєднати біологію з історією, розповідаючи і наочно показуючи, як здійснювали ті чи інші відкриття. Це теж може бути дуже цікаво.
Фото зі сторінки Ольги Халеп в «Фейсбуці»