Вперше в Києві демонструють відразу дві скіфські пекторалі: на виставці «Скіфське золото» зібрані найцінніші раритети

— В нашій експозиції широко представлені жіночі прикраси з золота, які носили не тільки скіф`янки, але й мешканки грецьких міст, що існували в античні часи на узбережжі Чорного та Азовського морів, — розповів на відкритті виставки «Скіфське золото» її куратор, науковий співробітник музею Юрій Полідович.

— В оздобленні цих прикрас міститься певна символіка?

— Так. Зупинюся на сережках, які, як вважає частина дослідників, дарували жінкам на весілля. Вони виготовлені в формі півмісяця, на ріжках якого розміщені дві качечки. Вони уособлюють сімейну пару. А на десяти підвісках, що кріпляться до сережок, причеплені маленькі пташенята. Вони символізують діточок. Уявіть: жіночка йде з такими сережками, і підвіски на них лагідно дзвенять. Цей дзвін подібний до своєрідної мелодії, що є молитвою жінки до богів з проханням про здоров’я та благополуччя її дітей. На вигляд ці сережки можуть здаватися заважкими, але всередині вони порожні. Тож важать десь 10 грамів. Але це не так вже й мало. Тому існує версія, що жінки не носили їх на вухах, а чіпляли з двох боків на головний убір. Зауважу, те, що ми називаємо «скіфським золотом», було зроблено здебільшого грецькими майстрами на замовлення скіфів.

Окрема вітрина в нашій експозиції присвячена золотим накладкам на одяг та головні убори скіфів. На найдавніших зразках накладок зображали виключно диких тварин. Але згодом під впливом сусідів — грецьких міст Причорномор’я — на скіфських накладках стали зображати людей та свійських тварин.

На широкій золотій накладці на головний убір скіф'янки, що тут представлена, показана ціла сюжетна сцена: жінка, що сидить на троні з кубком та дзеркалом в руках. Біля її ніг — чоловік з рогом (ритоном), певно, наповненим вином. Та ще фігури якихось людей — почет. Одні науковці вважають, що це сцена таємного весілля богині та скіфського царя. Згідно з іншим тлумаченням дослідників, це зображення потойбічного життя: родоначальник скіфських царів Колаксай після смерті представ перед богинею потойбіччя. Вона дивиться у дзеркало і бачить у ньому життєвий шлях Колаксая.

До речі, щодо ритону (рогу), який він тримає в руці. Ріг з вином молоді скіфи використовували в обряді побратимства. Вони капали в ритон свою кров, занурювали туди зброю, а потім пили, промовляючи присягу. В окремій вітрині ми демонструємо декілька ритонів і фігурку золотого кабанчика (він символізував бога війни і перемоги), який, певно, прикрашав якийсь посуд. Цю майстерно зроблену фігурку археологи знайшли в пограбованому ще в давнину кургані Хомина Могила на Дніпропетровщині — зловмисники не помітили кабанчика.

— На виставці представлена велика кількість золотих перснів з зображеннями людей і тварин. Вони також містять в собі той чи інший зміст?

— Так. Наприклад, на одному з перснів бачимо лева, що відпочиває після того, як з’їв барана (принаймні так трактують це зображення дослідники скіфської міфології). Баран для скіфів був не просто їжею, а й джерелом фарна — животворної енергії та сили. Лев блаженствує, насичений фарном. Скіфи вірили, що людина, яка носила цей перстень, отримувала життєдайну силу.

«В кургані Юрасина Могила маємо шанси знайти винятково цінні речі»

Зупиняємося біля вітрини, в якій демонструється скіфська зброя.

— Скіфи розуміли, що поховання їхніх царів та знаті будуть намагатися грабувати злодії, попри величезні розміри курганів, які насипали над цими могилами, — каже археолог доктор історичних наук Віталій Отрощенко. — Тому скіфи робили в курганах схрони для найцінніших речей. Саме в такій схованці в кургані, що знаходився біля села Велика Білозерка в Запорізькій області, було знайдено акінак (скіфський меч) IV сторіччя до нашої ери, прикрашений золотими накладками з зображенням звірів. Схрон випадково виявив один з робітників, що брав участь у наших археологічних розкопках: він зачепив лопатою руків’я акінаку, зрозумів, що це старовинна річ, і покликав нас. Ми акуратно розкопали знахідку. Меч був встромлений вертикально в землю.

— З золота на цьому акінаку оздоблені руків’я та накладка на піхви, в який вкладали цей меч, — коментує куратор виставки «Скіфське золото» Юрій Полідович. — На золотій накладці зображено, як міфічний птах грифон та лев напали на оленя (головну жертвенну тварину у скіфів). На накладці є виступ у вигляді голови кабана. Він уособлював для скіфів бога війни та перемоги. Його ім’я вони тримали в таємниці від чужинців. Скіфи не мали писемності, тож лишити напис з ім’ям божества вони не могли. Геродот в своїй «Історії» назвав його за аналогією з грецькою міфологією богом війни Аресом. А ми дали йому умовне ім’я — «скіфський Арес». Він єдиний з богів, кому скіфи споруджували вівтарі.

Ці ритуальні споруди формою нагадували кургани. Скіфи встромляли у них меч і приносили криваві жертви богу — щоб він дарував їм перемоги в битвах.

— Скіфи прикрашали збрую своїх коней?

— Так, — відповідає Юрій Полідович. — Причому не тільки оздобленнями з бронзи та срібла, але й з золота. Ми демонструємо майстерно зроблену золоту накладку, що прикрашала лоб коня, на якій зображена сцена полювання на косулю вершника з луком (можливо, це хтось зі скіфських богів).

— Над Україною пролилися два «золоті дощі», і є шанси, що матимемо ще й третій такий «дощ», який поповнить музейні фонди України багатьма поки що не відомими науці скіфськими шедеврами, — заявив на відкритті виставки «Скіфське золото» завідувач відділу Інституту археології НАНУ кандидат історичних наук Юрій Болтрик. — Про які «дощі» йдеться? За часів Російської імперії, наприкінці XIX — на початку XX століть, було проведено розкопки багатьох скіфських курганів на території України, результатом яких стала знахідка великої кількості прикрас, багато оздобленої зброї, посуду, ритуальних предметів, значна частина яких зроблена з золота. То був перший «золотий дощ». На жаль, ці раритети осіли в Росії в колекції Ермітажу.

Другий «золотий дощ» — це знахідки, які зроблені починаючи з 1960-х років. Що сприяло тому, що вони були зроблені? В зв’язку з масовими меліоративними роботами в останні 30 років існування СРСР багато курганів підлягали знесенню. Але перед цим їх згідно з законом мусили дослідити археологи. Завдяки цьому ми отримували фінансування на проведення розкопок скіфських пам’яток.

А, скажімо, курган Товста Могила, в якому археолог Борис Мозолевський знайшов відому пектораль, вдалося дослідити в значній мірі завдяки тому, що директор Орджонікідзевського гірничо-збагачувального комбінату Григорій Середа надав експедиції грейдери — курган велетенський, щоб швидко зняти чималі об’єми землі, була потрібна потужна техніка. Директор став, власне, спонсором розкопок. Меценати були й у всіх експедицій, які досліджували скіфські кургани за часів Російської імперії.

Щоб над Україною пролився третій «золотий дощ» скіфського золота, нам, сучасним археологам, потрібні спонсори. Ще лишилися недосліджені кургани. Цінність того, що може в них знаходитися, прекрасно розуміють грабіжники. Якщо до скарбів не встигнемо дістатись ми, то до них доберуться вони. Приклад тому — курган Юрасина Могила, в якому невідомі минулого року вирили 12-метровий котлован і прорили підземний хід. За розміром цей курган десь вдвічі більший за Товсту Могилу. Чим більший курган, тим вищий статус скіфа, що під ним похований. Тож в Юрасиній Могилі ми маємо шанси знайти винятково цінні речі.

Читайте також: Злодіям не вистачило трішки везіння, щоб заволодіти скіфською пектораллю: 50 років унікальній знахідці