«Після місяців тренувань рука дитини, що відставала у рості, стала довшою»: у Києві в приватній школі акробатики займаються діти та батьки

«Найменші діти бояться бороди Іллі»

— Під час тренувань ми з моїм хлопцем Іллею доповнюємо один одного: він займається з однією групою, я — з іншою, — продовжує Анастасія Ярошенко. — Потім для відпрацювання тих чи інших акробатичних елементів дітки з моєї групи йдуть до Іллі, а його до мене. Розумієте, я спеціалізувалася на груповій спортивній акробатиці (працювала у парі, трійці), а Ілля — на стрибках на доріжці. Тому під час занять кожен із нас навчає дітей того, що сам добре вміє. Зауважу, що такий підхід робить тренування цікавішими для дітей.

До того ж буває так, що багато разів пояснюєш щось дитині, а вона начебто не зовсім вловлює сенс. Те саме, але трохи іншими словами пояснить Ілля, і малюк нарешті розуміє. Єдине, що викликає деякі проблеми у нашому з Іллею тренерському тандемі, — це його борода. Вона гарна, але найменші діти її побоюються. Тому з ними працюю лише я. А Ілля тим часом тренує групу батьків. Торік дорослих вела я. Мені з ними було займатися не менш комфортно, ніж із дітьми.

— У вашій практиці траплялося, що батьки приводили дітей із проблемною поставою чи якимись іншими фізичними вадами, а заняття акробатикою допомогли впоратися з цими проблемами?

— Так, був дуже разючий випадок. Одна жінка привела за компанію із донькою сина. У хлопчика одна ручка коротша за іншу. Я спитала, чи можна давати на неї фізичні навантаження. Виявилось, можна, але помірні. Хлопчик із задоволенням займався. Минуло кілька місяців, і його мати прийшла до мене з коробкою цукерок: «Анастасія, ми вам дуже вдячні. Лікар так взагалі вражений результатом — рука сина не тільки стала сильнішою, а й виросла на кілька сантиметрів».

Читайте також: Прихильники здорового харчування купують у нас паростки: кияни, які вирощують мікрогрін, розповіли про його користь

РЕКЛАМА

— Що дає акробатика дитині?

— Вона добре впливає на вестибулярний апарат. Знаю це зі свого досвіду. До того як прийшла в цей вид спорту, мене часто нудило в транспорті. Акробатика допомогла впоратися із цим. Тренування значно покращують координацію рухів, діти стають спритнішими, сильнішими, впевненішими у собі. Плюс більш відповідальними та зібраними. Адже під час виконання тих чи інших елементів існує можливість отримати розтягнення м'язів, забій або іншу травму. Ніхто цього не прагне, тому хоч-не-хоч діти намагаються повністю концентруватися на тому, що роблять, не відволікатися, не ловити гав. Ці навички важливі не лише у спорті, а й у будь-якій іншій справі.

«Старт із трирічного віку — в самий раз»

— Заняття акробатикою сприяють кращій успішності дітей у школі?

— За словами багатьох батьків, для їхніх дітей можливість піти на тренування — це потужний стимул вчасно зробити уроки, отримати хороші оцінки. Мами навіть шантажують (у гарному розумінні цього слова) своїх дітей: мовляв, якщо не вивчиш вірш, не вирішиш приклади, не складеш речі на місце, то не підеш на акробатику. Тож заняття у нас ненав'язливо виховують у дітях самодисципліну, уміння планувати свій час, все встигати.

Ми продовжуємо прийом до нашої школи, відкрили групу для найменших (у віці трьох-п'яти років). Одночасно з дітьми займаємося і з їхніми мамами, яким наше нововведення дуже сподобалося. Не треба сидіти і чекати, коли закінчиться тренування у твоєї дитини, а можна й самій виконувати вправи. Такий підхід ще більше зближує батьків та дітей — у них з'являється загальне захоплення акробатикою. Тепер часто доводиться чути, наприклад, такі діалоги: «Мамо, ти вже сідаєш на шпагат? А я сідаю!» — «Натомість я навчилася робити перекиди», — відповідає мама.

Читайте також: «Наші учні читають у три-чотири рази швидше, ніж більшість їхніх однолітків»

— Важливо, щоб дитина починала займатися акробатикою якомога в більш ранньому віці?

— У художній гімнастиці справді це дуже важливо. Але в акробатиці не обов'язково починати з дитсадкового віку. Я, наприклад, прийшла в акробатику у 14 років, проте стала кандидатом у майстри спорту. Власне, і в 20 починати займатися не пізно. До речі, у Києві є школи акробатики для дорослих. Серед їхніх учнів проводяться турніри, дорослі навіть отримують спортивні розряди.

Я проводила заняття для дітей у дитячому садочку, тому на своєму досвіді знаю, що дворічним малюкам починати займатися акробатикою ще зарано. Вони раз у раз відволікаються, з ними обов'язково має бути няня, половина дітей ще дуже погано розмовляють. А ось старт із трирічного віку — в самий раз. Таким малюкам ми даємо загальнофізичну підготовку та навчаємо найпростіших елементів, як, наприклад, переверти.

Діти, яким уже п'ять-шість років, займаються у нас у молодшій спортивній групі. Навчаємо їх складніших елементів, готуємо до змагань.

Багато діток зі старшої групи вже мають спортивні розряди. Неодноразово брали участь у турнірах. Прагнення добре виступити стимулює дітей старанно тренуватися. Це дуже важливо.

— Переважно у вас займаються дівчатка?

— Дівчаток та хлопчиків приблизно порівну. А у наймолодшій групі хлопчиків навіть більше.

«Зайнятися акробатикою мене надихнув «Цирк дю Солей»

— Як ви прийшли до акробатики?

— Багато в чому завдяки знаменитому Цирку дю Солей. Коли була зовсім маленька, мене водили на заняття художньою гімнастикою. Але не довго. Якось побачила по телевізору виступи артистів «Цирку дю Солей». Вони мене неймовірно вразили, і я попросила маму: «Запиши мене на акробатику». «Напевно, вже пізно», — відповіла вона. Але я від мрії не відмовилася.

Коли в нашому домі з'явився Інтернет, знайшла групу акробатики для дорослих, де заняття проводилися з восьмої до десятої вечора. Тренували викладачі дитячо-юнацької спортивної школи. Я боялася, що вже справді не дуже підходжу за віком, тому успіхів не досягну. Але тренер запевнила: нічого подібного, якщо старатимешся, зможеш навіть на спортивний розряд здати. Мені дуже сподобалося займатись — я буквально цим горіла.

За деякий час перейшла до іншого тренера. Від неї пішла одна людина, яка виступала в акробатичній трійці, і я замінила її. У складі цієї трійки стала кандидатом у майстри спорту. Потім те саме звання отримала, виступаючи в парі. Ми брали участь у багатьох змаганнях в Україні та за кордоном.

— Як ви стали тренером?

— Виникло бажання передавати свій досвід дітям, і я сказала наставниці: «Хочу тренувати». Вона розповіла про моє прохання директору дитячо-юнацької спортивної школи і мені дали групу дітей.

Потім я познайомилася з цирковою акробаткою, і ми підготували парний номер, виступали з ним у Туреччині, потім на батьківщині. Взяли до свого колективу ще одну акробатку, щоб виступати у трійці, підготувати ще найкращий номер. Він вийшов дуже вдалим, ми виступали з ним у Національному цирку України. Артистичне життя мені подобалося, але трійка розпалася: наша верхня спортсменка вийшла заміж, і її чоловік був проти, щоб дружина виїжджала на гастролі.

— Як у вашому житті з'явився Ілля?

— Коли розпався наш дівочий колектив, я почала шукати, з ким з акробатів поставити номер. На тренуванні запитала свого давнього знайомого Михайла, чи не може він когось порадити. Виявилося, що цього ж дня з подібним запитанням до нього звертався Ілля. Мишко сказав: «Що ж ви, в одному залі тренуєтеся, а знайти один одного не можете!» Словом, ми створили з Іллею спільний номер, виступали з ним у Німеччині, Туреччині, Єгипті, Україні.

І тепер у нас своя акробатична школа. Назвали її Kyiv acro kids. Знайома художниця нам уже й логотип розробила.

Раніше «ФАКТИ» розповідали про вимушеного переселенця Данила Плахіна, у минулому професійного футболіста, який відкрив у Краматорську футбольну академію для дітей.

Фото надане Анастасією ЯРОШЕНКО

1171

Читайте нас у Facebook